| Гепатит - це запалення печінки, причинами якого можуть бути: |
||
|
|
|
|
|
|
||
Чим небезпечні вірусні гепатити |
Існує 5 основних типів вірусів гепатиту: A, B, C, D , E, що є величезною проблемою в зв'язку з їх потенційними можливостями викликати спалахи хвороби і призводити до епідемічного поширення.
За оцінками експертів, в Україні вірусним гепатитом С інфіковані понад 2 мільйони людей, гепатитом В - понад 600 тисяч. Утім, більшість хворих навіть не підозрюють про свій статус. Чим пізніше пацієнт дізнається про хворобу, тим більше людей він може інфікувати і лікування на пізніх стадіях відбувається набагато складніше. За офіційними даними Центру громадського здоров’я України, на початку 2019 року в Україні зареєстровано понад 82 тисячі людей з гепатитом С та понад 23 тисячі - з гепатитом В. Тобто зі 100 хворих на вірусний гепатит С про свій діагноз знає лише п’ятеро. А зі 100 інфікованих на гепатит В - тільки троє.
Віруси гепатитів В і С провокують розвиток хронічної хвороби у сотень мільйонів людей по всьому світу та є найпоширенішою причиною цирозу та раку печінки. Загалом у світі налічується 71 мільйон людей з гепатитом С та 257 мільйонів людей з гепатитом В. За даними ВООЗ, у 2016 році від гепатиту С у світі померло близько 400 тисяч людей, від гепатиту В у 2015 році – 887 тисяч хворих.
Причиною зараження гепатитами А та Е зазвичай є вживання в їжу забруднених харчових продуктів або води. Гепатити В, С і D розвиваються в результаті парентерального (через кров, різноманітні втручання з пошкодженням шкіри та слизових) контакту з інфікованими рідинами організму. У число найпоширеніших способів передачі цих вірусів входять переливання зараженої крові або продуктів крові, інвазивні медичні процедури з використанням забрудненого обладнання. Відносно гепатиту В також актуальний статевий шлях передачі (при різного роду сексуальних контактах).
|
Гостра інфекція може протікати з
обмеженими симптомами (безсимптомно) або супроводжуватися розвитком таких симптомів:
|
Визначити вираженість патологічного процесу в печінці, незалежно від причини яка викликала його, можна за рівнем зростання показників печінкових проб в біохімічному аналізі крові.
Що потрібно знати, щоб не наразитися на небезпеку зараження |
Вірус гепатиту А (HAV)
Присутній в фекаліях інфікованих людей і найчастіше передається при споживанні забруднених харчових продуктів або води, також може поширюватися при деяких видах сексуальних відносин. У багатьох випадках інфекції протікають в легкій формі, більшість людей повністю одужує і у них залишається пожиттєвий імунітет, наявність якого засвідчує позитивний результат дослідження антитіл G до вірусу гепатиту А. Однак реєструються і випадки важкого перебігу гепатиту А, які можуть становити загрозу для життя. Для профілактики зараження даним вірусом гепатиту існують безпечні та ефективні вакцини.
Вірус гепатиту B (HBV)
Передається при контакті з інфікованими кров'ю, спермою та іншими рідинами організму. HBV може передаватися від інфікованої матері до дитини під час пологів. Передача інфекції може також відбуватися при переливанні крові та продуктів крові, заражених HBV, при ін'єкціях забрудненим інструментарієм під час медичних процедур і при вживанні ін'єкційних наркотиків. Вірус гепатиту В (HBV) становить небезпеку і для працівників охорони здоров'я, які отримують травми від уколів голками при догляді за пацієнтами, інфікованими вірусом гепатиту В(HBV). Існує безпечна і ефективна вакцина для запобігання HBV-інфекції .
Вірус гепатиту В здатний виживати поза організмом людини щонайменше протягом семи днів. Протягом цього періоду вірус зберігає здатність викликати інфекцію при попаданні в організм осіб, які не захищені вакциною. Інкубаційний період інфекції (період від моменту зараження до розвитку клінічних проявів хвороби) гепатиту В становить в середньому 75 днів, але може коливатися від 30 до 180 днів. Вірус може виявлятися в крові протягом 30-60 днів після інфікування і здатний переходити в хронічну форму.
У більшості випадків інфекція має безсимптомний перебіг. Проте, у деяких пацієнтів виникають гострі стани з вираженими симптомами, які зберігаються кілька тижнів і включають:
- жовте забарвлення шкіри та склер очей (жовтяницю);
- потемніння сечі;
- сильну слабкість;
- нудоту, блювоту;
- біль у суглобах;
- важкість у правому підребер’ї.
У невеликої кількості хворих гострий гепатит може призвести до розвитку гострої печінкової недостатності, у 20-30% дорослих з хронічною інфекцією розвивається цироз та/або рак печінки.
На підставі тільки клінічної картини відрізнити вірусний гепатит В від інших типів неможливо, тому вкрай важливим є лабораторне підтвердження діагнозу. Для діагностики і моніторингу пацієнтів з гепатитом В існує кілька методів лабораторного дослідження крові. Методи лабораторної діагностики інфекції полягають у виявленні поверхневого антигену гепатиту В (HbsAg):
| 1. | Гостра інфекція ВГВ характеризується наявністю HBsAg та імуноглобуліну класу M (IgM) до ядерного антигену. Протягом початкової фази інфекції у пацієнтів також виявляється позитивна реакція на е-антиген вірусу гепатиту B, що є маркером високого рівня реплікації вірусу і вказує на високу контагіозність (заразність) крові та біологічних рідин інфікованого пацієнта. |
| 2. | Хронічна інфекція характеризується наявністю в крові HBsAg протягом не менше шести місяців. Сталість наявності HBsAg є головним маркером ризику розвитку хронічного захворювання печінки і раку печінки (гепатоцелюлярної карциноми) протягом життя. |
Специфічного лікування при гострому гепатиті В не існує. Тому медична допомога полягає в підтримці фізичного комфорту і нутрітивного балансу, включаючи дезінтоксикацію та відновлення втрат рідини, викликаних блювотою та діареєю.
У випадках хронічної інфекції гепатиту В може призначатися медикаментозне лікування, в тому числі пероральними противірусними засобами. Таке лікування уповільнює прогресування цирозу печінки, знижує захворюваність на рак печінки, збільшуючи тривалість життя. Терапія показана лише частині пацієнтів з хронічним гепатитом В (за оцінками, від 10% до 40% в залежності від умов і критеріїв відбору). Разом з тим, у більшості випадків терапія не дозволяє повністю позбавитися вірусу гепатиту В, а тільки пригнічує його реплікацію (розмноження), що супроводжується руйнуванням клітин печінки. Тому більшість пацієнтів, які починають лікування від гепатиту В, повинні продовжувати його протягом усього життя.
Основним методом профілактики гепатиту В є вакцинація. ВООЗ рекомендує робити щеплення від гепатиту В усіх дітей грудного віку якомога швидше після народження. Немовлятам слід вводити першу дозу вакцини в перші дні після народження, другу та третю дози - в 3 та 6 місяців. Якщо щеплення за планом були пропущені, необхідно вакцинуватися якомога швидше.
Оскільки до календаря щеплень вакцинацію від гепатиту В внесли 2001 року, то люди, які народилися раніше – невакциновані, й можуть зробити щеплення, самостійно придбавши вакцину. Повний курс вакцинації спричиняє підвищення рівня захисних антитіл у більш ніж 95% щеплених людей. Захист зберігається протягом як мінімум 20 років.
Гепатит В: хто в групі ризику |
До груп ризику, яким вакцинація проти гепатиту В рекомендується в першу чергу, відносяться:
- особи, які перебувають на діалізі та реципієнти трансплантації органів;
- особи, які перебували в місцях позбавлення волі;
- споживачі ін'єкційних наркотиків;
- особи, які мають статеві контакти з інфікованими ВГВ-інфекцією;
- особи, які мають кілька статевих партнерів;
- медичні працівники та інші особи, які можуть мати контакти з кров'ю та продуктами крові при виконанні службових обов'язків;
- особи, які не пройшли повний курс щеплень від гепатиту В та планують подорож в райони, ендемічні по гепатиту В (цій категорії осіб рекомендується перед поїздкою пройти вакцинацію).
Вакцина проти вірусу гепатиту В має надзвичайно високі показники безпеки й ефективності. Починаючи з 1982 року в усьому світі було використано понад 1 млрд доз вакцини. У багатьох країнах, в яких частка дітей з хронічною інфекцією гепатиту В становила 15%, вакцинація дозволила знизити рівень хронічної інфекції у щеплених дітей до менш, ніж 1%.
Ефективність вакцинації підтверджується позитивним результатом дослідження рівня антитіл до HBsAg.
Крім того, захист від передачі інфекції також досягається за допомогою підвищення безпеки статевих стосунків, в тому числі зведенням до мінімуму числа статевих партнерів і використання бар'єрної контрацепції (презервативів).
Вірус гепатиту С (HCV)
Це вірус, зараження яким найчастіше відбувається при контакті з невеликою кількістю крові. Передача вірусу може мати місце при вживанні ін'єкційних наркотиків, небезпечній медичній практиці, переливанні неперевіреної крові та її продуктів, а також статевих відносинах, які призводять до контакту з кров'ю. Це може відбуватися при переливанні крові та продуктів крові, заражених вірусом гепатиту С (HCV), при ін'єкціях та під час медичних процедур забрудненим медичним інструментом, при вживанні ін'єкційних наркотиків. Можливий також і статевий шлях передачі інфекції, але набагато рідше.
Гепатит С не передається через грудне молоко, харчові продукти, воду або при побутових контактах, наприклад, обіймах, поцілунках або споживанні продуктів і напоїв спільно з інфікованою особою.
Вірус гепатиту С може мати як гострий, так і хронічний перебіг захворювання. Нові випадки інфікування вірусом гепатиту С (ВГС) зазвичай протікають безсимптомно. У деяких пацієнтів розвивається гострий гепатит, який не призводить до небезпечного для життя захворювання. Приблизно у 15-30% вірус зникає спонтанно без будь-якого лікування протягом шести місяців після зараження.
У решти 70-85% інфікованих розвивається хронічна інфекція ВГС. Серед пацієнтів з хронічною інфекцією ВГС ризик розвитку цирозу печінки протягом наступних 20 років становить від 15% до 30%.
Інкубаційний період гепатиту С становить від двох тижнів до шести місяців. Приблизно у 80% випадків після первинної інфекції ніякі симптоми не проявляються. У пацієнтів з гострими симптомами можуть спостерігатися:
- висока температура;
- швидка втомлюваність;
- втрата апетиту;
- нудота, блювота;
- темний колір сечі, світлий колір калу;
- жовте забарвлення шкірних покривів і склер.
З огляду на те, що при інфікуванні ВГС симптоми часто відсутні, лише невеликій кількості пацієнтів діагноз встановлюється при недавньому зараженні. Пацієнтам з хронічною інфекцією ВГС діагноз також часто встановлюється запізно через те, що хвороба протікає безсимптомно протягом десятиліть аж до розвитку вторинних симптомів.
Діагностика інфікування гепатитом С проводиться в два етапи:
| 1. | Наявність інфекції визначається тестом на антитіла до ВГС за допомогою серологічного скринінгу. |
| 2. | При позитивному результаті тесту на антитіла до ВГС для підтвердження хронічної інфекції проводиться визначення рибонуклеїнової кислоти (РНК) ВГС. |
У разі діагностування хронічної інфекції гепатиту С проводиться обстеження пацієнта для визначення ступеня ураження печінки (фіброз і цироз печінки). Це робиться за допомогою біопсії печінки або неінвазивних тестів (Фібротест).
Інформація про ступінь ураження печінки використовується для прийняття рішень щодо методів лікування та ведення хвороби.
Кому необхідне тестування на гепатит С |
Рання діагностика дозволяє запобігти проблемам зі здоров'ям, які можуть виникнути в результаті інфекції, і попередити передачу вірусу. ВООЗ рекомендує в першу чергу проводити тестування людей, які мають підвищений ризик інфікування:
- споживачі ін'єкційних наркотиків;
- особи, які перебувають у в'язницях та інших закритих установах;
- особи, які вживають наркотики іншими способами (неін'єкційним шляхом);
- особи, які вживають наркотики інтраназальним способом;
- реципієнти інфікованих продуктів крові або інвазивних процедур в медичних установах зі слабкою практикою інфекційного контролю;
- діти, народжені матерями, інфікованими ВГС;
- особи, які мають статевих партнерів, інфікованих ВГС;
- особи з ВІЛ-інфекцією;
- особи, які мають татуювання або пірсинг.
При зараженні ВГС не завжди потрібне лікування, оскільки у деяких пацієнтів імунна система сама справляється з інфекцією. Однак якщо гепатит С переходить в хронічну форму (зберігається в печінці більше шести місяців), показано лікування. Застосування сучасних противірусних препаратів дозволяє вилікувати інфекцію гепатиту С в більш ніж 95% випадків.
В даний час ефективної вакцини від гепатиту С не існує, тому профілактика інфекції залежить від заходів для зниження ризику зараження в медичних установах, а також групах підвищеного ризику. Профілактика захворювання полягає у дотриманні правил особистої безпеки:
- безпечний секс з використанням контрацептивів;
- користування засобами разового призначення (шприци, голки, крапельні системи, гінекологічні оглядові дзеркала тощо);
- використання стерильних інструментів багаторазового призначення (манікюрний, стоматологічний, хірургічний, лабораторний, інструмент для пірсингу, татуажу тощо).
Вірус гепатиту D (HDV)
Може інфікувати тільки тих, хто інфікований вірусом гепатиту В (HBV). Подвійна інфекція HDV і HBV може призводити до розвитку більш серйозної хвороби та погіршує прогноз. Безпечні та ефективні вакцини проти гепатиту В забезпечують захист і від інфекції HDV.
Вірус гепатиту Е (HEV)
Як і вірус гепатиту А, передається в більшості випадків при споживанні заражених харчових продуктів або води. HEV часто призводить до спалахів гепатиту в країнах, що розвиваються. Розроблено безпечні та ефективні вакцини для запобігання інфекції HEV, але широкого доступу до них немає.
