Мікрографічна хірургія (Mohs, Slow Mohs) (за перший етап)

Мікрографічна хірургія Mohs (Slow Mohs) — це сучасний метод лікування пухлин шкіри, який поєднує їх поетапне видалення з обов'язковим патоморфологічним дослідженням країв видаленої тканини. Такий підхід дозволяє переконатися, що пухлина повністю видалена, і водночас максимально зберегти здорові тканини.

Перший етап дослідження включає видалення пухлини, спеціальне маркування отриманого матеріалу та дослідження його країв під мікроскопом. Якщо виявляються пухлинні клітини, лікар-хірург приймає рішення щодо проведення наступного етапу видалення лише в тих ділянках, де вони були знайдені.

За наявності пухлинних клітин у краях резекції після першого етапу мікрографічної хірургії виконують другий та, за потреби, наступні етапи висічення з повторним патоморфологічним контролем країв резекції. Кожен наступний етап є окремою медичною послугою та оплачується окремо відповідно до дослідження «Мікрографічна хірургія (Mohs, Slow Mohs) (за другий та подальші етапи)».

Дослідження рекомендоване людям:

• із підтвердженим або ймовірним раком шкіри;
• при базальноклітинному або плоскоклітинному раку шкіри;
• при меланомі in situ або інших меланоцитарних утвореннях, дерматофібросаркомі, що вибухає (метод Slow Mohs);
• якщо пухлина розташована на обличчі, повіках, носі, губах, вушній раковині чи інших ділянках, де важливо максимально зберегти здорові тканини;
• при рецидивних або великих пухлинах шкіри.

Дослідження виконують під час першого етапу мікрографічної хірургії Mohs (Slow Mohs), якщо лікарю необхідно:

• підтвердити повноту видалення пухлини та визначити, чи залишилися пухлинні клітини в краях видаленої тканини;
• встановити необхідність проведення наступних етапів хірургічного лікування;
• забезпечити максимальне збереження здорових тканин і зменшити ризик повторного виникнення пухлини.

Результат патоморфологічного дослідження дозволить:

• визначити, чи повністю видалено пухлину на першому етапі операції;
• встановити, чи містять краї видаленого матеріалу пухлинні клітини, та визначити, чи потрібне подальше поетапне видалення тканин;
• допомогти лікарю завершити лікування з максимальним збереженням здорових тканин;
• знизити ризик локального рецидиву та потреби у повторних оперативних втручаннях.