Гіперпролактинемія – стійко підвищений в часі рівень пролактину.
Причини гіперпролактинемії можна розділити на дві великі групи: пухлинні та непухлинні.
Рівень підвищення пролактину демонструє значну кореляцію з причинами та симптомами. Так, рівні пролактину до 100 нг/мл в переважній більшості випадків викликані непухлинними причинами, а понад 100 нг/мл – гормонсекретуючими пухлинами. Аналогічним чином, підвищення пролактину до 100 нг/мл супроводжуються здебільшого овуляторними дисфункціями і субфертильністю, а вище 100 нг/мл – синдромом галактореї-аменореї, метаболічними та неврологічними порушеннями.
В сучасних умовах є тенденція до переважання таких непухлинних причин гіперпролактинемії як гіперпролактинемія внаслідок прийому медикаментозних препаратів (фармакологічна) та погранична (функціональна) гіперпролактинемія. Погранична (функціональна) гіперпролактинемія – відносно новий термін, що позначає стійке підвищення пролактину в межах 35-70 нг/мл за відсутності пухлинної патології гіпофізу. Такий вид гіперпролактинемії важливо відрізняти від транзиторного короткочасного підвищення пролактину на тлі фізіологічних стимулів (стрес, фізичне навантаження, сон).
Дослідження показали, що при транзиторному підвищенні пролактину внаслідок фізіологічних стимулів його рівень повертається до нормального впродовж години. При функціональній гіперпролактинемії його рівень залишається підвищеним.
Фармакологічна гіперпролактинемія найчастіше розвивається на тлі прийому антипсихотиків та антидепресантів. Водночас слід зауважити, що ризик розвитку гіперпролактинемії на тлі терапії антипсихотиками або антидепресантами індивідуальний для кожного окремого індивіда, оскільки залежить від генетичних факторів.
При діагностиці гіперпролактинемії не слід забувати про таке явище як макропролактинемія, коли доля неактивної форми (макропролактину) складає понад 60%. Глобальна частота макропролактинемії в середньому – 18,9%, а у жінок з гіперпролактинемією вона сягає 42%. Макропролактиемія – це доброякісний стан, що не потребує лікування. Макропролактинемію слід виключати в кожному випадку розбіжності клінічної картини пацієнтів з їх рівнями пролактину.
Як не дивно, в сучасній медицині лікарі все ще стикаються з явищем ідіопатичної гіперпролактинемії, коли причину підвищення не вдається визначити. Окрім цього, описані випадки еупролактинемічної галактореї. При обох згаданих патологіях лікування дофаміноміметиками є ефективним.
Феномен hook-ефекту спостерігається рідко, при дуже високих рівнях імунологічно активного пролактину і полягає в отриманні хибно нормальних результатів при яскраво вираженій клініці пролактинсекретуючої пухлини.
Попри те що пролактинома є найрозповсюдженішою пролактисекретуючою пухлиною гіпофіза, існують також змішані аденоми гіпофіза, що окрім пролактину продукують інші гонадотропні гормони, а також про можливість зустрітись з нефункціонуючими аденомами гіпофіза. Це важливо з огляду на лікувальну тактику.
Таким чином, діагностика гіперпролактинемії окрім визначення рівня пролактину, часто включає оцінку молекулярних форм пролактину, оцінки пролактину в розведенні, а також повторних визначень рівня пролактину в залежності від клінічної картини.
Для діагностики гіперпролактинемії лабораторія ДІЛА пропонує:
- Пролактин – визначення загального пролактину
- Пролактин, молекулярні форми ³ визначення рівнів загального пролактину, мономірного пролактину та макропролактину (%).
- Пролактин у розведенні (1:100).
Джерела:
- Cozzi, Renato, et al. "Italian Association of Clinical Endocrinologists (AME) and International Chapter of Clinical Endocrinology (ICCE). Position statement for clinical practice: prolactin-secreting tumors." European Journal of Endocrinology 186.3 (2022): P1-P33.
- Melmed, Shlomo, et al. "Diagnosis and treatment of hyperprolactinemia: an Endocrine Society clinical practice guideline." The Journal of Clinical Endocrinology & Metabolism 96.2 (2011): 273-288.
- Пролактин, молекулярні форми визначення рівнів загального пролактину, мономірного пролактину та макропролактину (%).
