Захворювання сечовидільної системи

1. Будова та функції сечовидільної системи людини
2. Які симптоми є типовими для цієї групи захворювань?
3. Які бувають захворювання сечовидільної системи?
4. Обов'язкові дослідження для діагностики хвороб сечовидільної системи
5. Як лікують захворювання сечовидільної системи?
6. Профілактика захворювань сечовидільної системи – поради лікарів
7. Популярні запитання та відповіді

Сечовидільна система відіграє основну роль у підтриманні внутрішнього балансу організму, забезпечуючи фільтрацію крові, виведення токсичних продуктів обміну та регуляцію водно-електролітного стану. Будь-які порушення її функції можуть негативно впливати не лише на нирки, а також на серцево-судинну та ендокринну системи.

Будова та функції сечовидільної системи людини

Сечовидільна система є основною частиною видільної системи людини, адже разом з легенями, шкірою та кишечником відповідає за детоксикацію організму.

Анатомічна будова

До складу сечовидільної системи входить чотири основні структури: нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. Саме ці органи сечовидільної системи забезпечують утворення, транспортування, накопичення та виведення сечі.

Органи сечовидільної системи містяться у різних анатомічних ділянках:

• нирки та верхні відділи сечоводів у заочеревинному просторі – ділянці між задньою стінкою черевної порожнини та пристінковою очеревиною. Нирки залягають на рівні поперекових хребців і захищені ззаду потужними м'язами спини та жировою клітковиною;
• нижні відділи сечоводів, сечовий міхур і сечівник у порожнині малого таза.
  ​​​​​​​

1. Нирки – центральні органи сечоутворення, масою приблизно 120–170 г кожна. Вони мають бобоподібну форму та складаються з кіркової і мозкової речовини. Відповідно до будови сечовидільної системи, саме нирка є її функціональним центром. Основною структурною одиницею нирки є нефрон – мікроскопічна структура, кількість якої в одній нирці сягає близько 1–1,5 мільйона.

Нефрон складається з:

• ниркового тільця (клубочка та капсули Боумена);
• проксимального канальця;
• петлі Генле;
• дистального канальця;
• збірної трубочки.
  ​​​​​​​

У клубочку відбувається первинна фільтрація плазми крові. Висока ефективність цього процесу забезпечується анатомічною особливістю – «чудесною мережею» (rete mirabile). Оскільки приносна артеріола ширша за виносну, у капілярах клубочка створюється високий гідростатичний тиск (50–70 мм рт. ст.). Ця різниця тисків стає рушійною силою, яка буквально «ви​​тискає» безбілкову плазму крізь тришаровий нирковий фільтр у порожнину капсули, формуючи первинну сечу. У нормі за добу формується до 150–180 літрів первинної сечі, але завдяки процесам реабсорбції та секреції утворюється лише 1,5–2 літри кінцевої сечі.

2. Сечоводи – це парні трубчасті структури довжиною близько 25–30 см. Їхня стінка складається зі слизової оболонки, м’язового шару та зовнішньої оболонки. Перистальтичні скорочення забезпечують рух сечі від нирок до сечового міхура незалежно від положення тіла.

3. Сечовий міхур – порожнистий м’язовий орган, що виконує функцію резервуара. Його стінка складається з перехідного епітелію та потужного м’язового шару (детрузора). У середньому міхур здатний утримувати 300–500 мл сечі.

4. Сечівник (уретра) забезпечує виведення сечі назовні. Його довжина відрізняється у чоловіків і жінок, що частково пояснює різну частоту інфекцій сечових шляхів. Анатомічні особливості жіночого сечівника – його невелика довжина (3–5 см), значна ширина та близькість до природних резервуарів мікрофлори (піхви та ануса) – сприяють швидшому проникненню інфекції висхідним шляхом. Натомість у чоловіків довгий та вузький сечівник, а також бактерицидні властивості секрету простати, створюють потужніший бар'єр для патогенів.

Функції сечовидільної системи

Функції сечовидільної системи значно більші, ніж просто утворення сечі. До основних з них належать:

1. Видільна (екскреторна) функція: виведення продуктів білкового обміну (сечовина, креатинін, сечова кислота), токсинів, лікарських препаратів,надлишок вітамінів групи B та вітаміну C, метаболіти стероїдних гормонів і катехоламінів, продукти розпаду гемоглобіну.
2. Регуляція водно-сольового балансу, адже нирки підтримують оптимальну концентрацію натрію, калію, кальцію та інших електролітів у крові.
3. Підтримка кислотно-лужної рівноваги через механізми реабсорбції бікарбонатів і секреції іонів водню підтримується стабільний рівень pH крові.
4. Регуляція артеріального тиску, через ренін-ангіотензин-альдостеронову систему нирки впливають на судинний тонус і об’єм циркулюючої крові.
5. Ендокринна функція, адже нирки синтезують: еритропоетин (стимулює утворення еритроцитів), активну форму вітаміну D (кальцитріол) та ренін.
6. Детоксикаційна функція: очищення крові від метаболітів і сторонніх речовин.

Які симптоми є типовими для цієї групи захворювань?

Симптоми захворювань сечовидільної системи можуть відрізнятися залежно від локалізації процесу (нирки, сечоводи, сечовий міхур чи сечівник), характеру ураження (інфекційне, аутоімунне, метаболічне, онкологічне) та стадії хвороби. Водночас існує низка клінічних проявів, які вважаються типовими для більшості патологій цієї групи.

За даними European Association of Urology (EAU Guidelines, 2024) та рекомендаціями KDIGO 2022, симптоми можуть умовно поділятися на місцеві (урологічні) та системні.

1. Порушення сечовипускання (дизуричний синдром). Найпоширеніші прояви при інфекціях нижніх сечових шляхів (цистит, уретрит):

• часте сечовипускання (полакіурія);
• болісне сечовипускання (дизурія);
• імперативні позиви;
• відчуття неповного спорожнення міхура
  ​​​​​​​

Згідно з EAU (2024), саме поєднання дизурії та частих позивів без вагінальних симптомів має високу прогностичну цінність для діагностики гострого неускладненого циститу у жінок.

2. Біль, що є важливим клінічним маркером, адже його локалізація допомагає запідозрити рівень ураження:

• біль у попереку типовий для пієлонефриту або ниркової коліки;
• різкий нападоподібний біль з іррадіацією в пах характерний для сечокам’яної хвороби;
• біль над лобком частіше пов’язаний із циститом
  ​​​​​​​

За даними American Urological Association (AUA, 2023), ниркова коліка є одним із найбільш інтенсивних больових синдромів у клінічній практиці.

3. Зміна фізичних або хімічних властивостей сечі. Можуть спостерігатися:

• гематурія (кров у сечі);
• піурія (лейкоцити в сечі);
• протеїнурія (підвищений білок у сечі)
• каламутність або різкий запах
  ​​​​​​​

За рекомендаціями KDIGO 2022, стійка протеїнурія та зниження швидкості клубочкової фільтрації є основними маркерами хронічної хвороби нирок. А гематурія, згідно з EAU Guidelines on Urological Cancers (2024), може бути першим симптомом пухлин сечового міхура або нирки, особливо у пацієнтів старше 50 років.

4. Набряковий синдром, пов’язаний із порушенням фільтраційної та білково-утримувальної функції нирок. До типових проявів належать:

• набряки повік (особливо вранці);
• набряки гомілок;
• збільшення маси тіла через затримку рідини
  ​​​​​​​

За даними KDIGO, набряки є характерною ознакою нефротичного синдрому, що супроводжується масивною протеїнурією (виділенням білку із сечею). Через пошкодження базальної мембрани капілярів клубочка нирки починають пропускати велику кількість білка (переважно альбуміну). Рівень білка в плазмі крові стрімко падає. Коли їх стає мало, онкотичний тиск плазми знижується, і рідка частина крові під дією гідростатичного тиску виходить крізь стінки капілярів у міжклітинний простір. Втрата рідини з судин сприймається організмом як дефіцит об'єму (гіповолемія). Нирки реагують на це активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), що призводить до затримки натрію та води, які знову ж таки, не тримаються в судинах і лише посилюють набряки.

5. Підвищення артеріального тиску. Порушення роботи нирок часто супроводжується артеріальною гіпертензією. Це повʼязано з активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. За даними The Lancet Commission on Hypertension (2021), до 10% випадків вторинної гіпертензії мають ниркове походження.

Нирки вкрай чутливі до зниження кровотоку. Якщо ниркова артерія звужена (стеноз) або пошкоджена дрібна сітка судин всередині нирки, вона сприймає це як «загальний низький тиск в організмі». У відповідь нирки виділяють ренін. Ренін запускає каскад реакцій, що призводить до утворення ангіотензину II – найпотужнішої речовини, яка різко звужує всі судини в тілі та стимулює викид альдостерону. Це призводить до підвищення артеріального тиску, що в свою чергу ще більше руйнує судини нирки.

6. При запаленні нирок (пієлонефрит) або системних ураженнях можуть з’являтися:

• підвищення температури;
• озноб;
• слабкість;
• нудота;
• зниження апетиту
  ​​​​​​​

Гострий пієлонефрит, за даними Infectious Diseases Society of America, часто супроводжується лихоманкою понад 38°C і болем у попереку.

7. Ознаки хронічної хвороби нирок

Особливістю хронічних хвороб сечовидільної системи є малосимптомний перебіг. За даними GBD Chronic Kidney Disease Collaboration (The Lancet, 2020), більшість пацієнтів на ранніх стадіях ХХН не мають виражених симптомів.

Нирки мають колосальний запас міцності. У здорової людини працює лише частина нефронів, інші перебувають у «резерві». Коли частина нефронів гине через хворобу, ті, що залишилися, беруть на себе їхні функції, збільшуючись у розмірі (гіпертрофія нефронів). Клінічні симптоми та зміни в аналізах крові (підвищення креатиніну) з'являються лише тоді, коли втрачено понад 50–70% працюючої тканини нирок. До цього моменту організм успішно «маскує» проблему. Крім того, сама тканина нирки не має больових рецепторів, а тому втрата нефронів «не болить».

До пізніх проявів можуть належати постійна втома, анемія, сухість і свербіж шкіри, а також зниження когнітивних функцій.

Які бувають захворювання сечовидільної системи?

Захворювання сечовидільної системи охоплюють безліч патологій, що вражають органи сечовидільної системи, а саме нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. Ці хвороби можуть бути інфекційного, запального, метаболічного, аутоімунного чи онкологічного походження, і кожна група має свої прояви, механізми розвитку та підходи до діагностики й лікування.

Інфекційні захворювання

1. Цистит – запалення сечового міхура, що частіше розвивається через бактеріальну інфекцію (найчастіше Escherichia coli). Якщо не лікувати, захворювання може перейти у пієлонефрит.

Окрему категорію становить так званий посткоїтальний цистит (або «цистит медового місяця») у жінок. Це стан, при якому симптоми запалення виникають протягом 24–48 годин після статевого акту.

Під час інтимної близькості відбувається механічне подразнення уретри. Через її анатомічну короткість та близькість до піхви, бактерії (найчастіше E. coli) «закидаються» з переддвер'я піхви безпосередньо в сечівник. Типові симптоми: часті та болісні позиви до сечовипускання, печіння, домішки крові в сечі, болі над лобком.

2. Пієлонефрит – інфекційне запалення нирок, що може бути гострим або хронічним. Це серйозне захворювання, яке нерідко стає наслідком висхідної інфекції сечових шляхів і потребує своєчасної терапії для запобігання сепсису та пошкодженню нирок.

Типові симптоми: висока температура, озноб, біль у попереку, загальна слабкість, нудота.

Запальні та аутоімунні ураження

1. Гломерулонефрит – запалення ниркових клубочків (гломерул), часто аутоімунної природи.

Типові прояви: протеїнурія (білок в сечі), гематурія (кров у сечі), набряки, підвищений артеріальний тиск.

2. Сечокам’яна хвороба – утворення твердих каменів (конкрементів) у нирках або сечовивідних шляхах.

Типові прояви: ріжучий біль у боці або внизу живота (ниркова коліка), кров в сечі, нудота, часті позиви. На відміну від пацієнтів з апендицитом чи перитонітом, які лежать нерухомо, людина з нирковою колікою не може знайти собі місця. Вона постійно змінює положення тіла, метається, ходить, притискає руки до попереку, але жодна поза не приносить полегшення.

​​​​​​​3. Хронічна хвороба нирок (ХХН) – прогресуюче погіршення функції нирок, що триває місяцями або роками. ХХН часто має малосимптомний перебіг на початку, тому важлива рання діагностика, особливо для груп ризику, до яких належать особи з:

• цукровим діабетом (головна причина ураження нирок);
• артеріальною гіпертензією;
• серцево-судинними захворюваннями;
• надмірною масою тіла;
• обтяженою спадковістю (ХХН у родичів).
  ​​​​​​​

Також у зоні ризику перебувають люди віком понад 60 років та ті, хто тривалий час приймає знеболювальні препарати (НПЗЗ).

Типові ознаки: підвищена втома, набряки, зниження апетиту, зміни в аналізах (високий креатинін, низька швидкість клубочкової фільтрації).

Онкологічні захворювання

Рак нирки та рак сечового міхура входять до числа найбільш розповсюджених онкологічних патологій, особливо серед людей старше 55–60 років. У чоловіків ці захворювання діагностують у 2–3 рази частіше, ніж у жінок, що часто пов’язують із впливом професійних шкідливостей та курінням. Пухлини можуть довго не мати явних симптомів, але пізніше проявляються:

• гематурією (кров’ю в сечі);
• болем у боці;
• втратою ваги;
• слабкістю.
  ​​​​​​​

Гематурія – основний сигнал для обстеження на онкопатологію.

Інші захворювання сечовидільної системи

Уретрит – запалення сечівника, частіше через інфекції, що передаються статевим шляхом або бактеріальну флору.

Симптоми: печіння при сечовипусканні, виділення з уретри.

Це окрема категорія, яка також може ускладнюватися циститом або пієлонефритом.

Обов'язкові дослідження для діагностики хвороб сечовидільної системи

Сучасна діагностика захворювань сечовидільної системи базується на принципах доказової медицини та міжнародних клінічних рекомендаціях. Провідні організації, такі як KDIGO (Kidney Disease: Improving Global Outcomes), European Association of Urology (EAU) та American Urological Association (AUA) наголошують: раннє виявлення змін у роботі нирок і сечових шляхів суттєво знижує ризик прогресування хвороби та розвитку ускладнень.

Багато хвороб сечовидільної системи можуть тривалий час перебігати безсимптомно, тому лабораторний скринінг є основним етапом обстеження.

Лабораторна діагностика

Першим і базовим дослідженням є загальний аналіз сечі. Він дозволяє виявити лейкоцитурію (ознаку запалення), гематурію (може свідчити про камені, гломерулярні ураження або пухлини) та протеїнурію. Питома вага дозволяє оцінити концентраційну здатність нирок, що важливо при ХХН. Згідно з рекомендаціями EAU Guidelines on Urological Infections (2024), саме аналіз сечі є обов’язковим при підозрі на інфекції сечових шляхів.

Для більш точної оцінки функції нирок використовується визначення креатиніну та розрахунок швидкості клубочкової фільтрації (eGFR). Саме eGFR є основним критерієм діагностики хронічної хвороби нирок. eGFR – це розрахунковий показник, що залежить не лише від креатиніну, а й від статі та віку (формула CKD-EPI). Це пояснює, чому не можна просто дивитися на цифру креатиніну в ізоляції.

Відповідно до медичних рекомендацій, якщо показник eGFR вищий за 90, лікар додатково звертає увагу на рівень креатиніну. Якщо він підвищився більш ніж на 20%, це може свідчити про погіршення роботи нирок. Показник eGFR 60 і більше зазвичай вважається нормальним, але його оцінюють обережно, тому що при високих значеннях можливі неточності в розрахунку. Коли у дорослої людини вперше виявили eGFR 60 або нижче, дослідження потрібно повторити протягом 2 тижнів, щоб виключити гострий процес (транзиторне зниження через дегідратацію, ліки або гостру інфекцію). Якщо показник залишається низьким, виникає підозра саме на хронічну хворобу. Згідно з гайдами KDIGO, діагноз ХХН ставиться, якщо зниження eGFR < 60 триває понад 3 місяці.

Також варто знати показник альбуміну в сечі (ACR – albumin-to-creatinine ratio) – чутливого маркеру раннього ураження нирок, особливо у пацієнтів з діабетом або гіпертензією. ACR виявляє альбумін на стадіях, коли звичайний ЗАС ще не показує білок у сечі. Це саме той інструмент, що рятує пацієнтів з діабетом від пропущеної нефропатії.

​​​​​​​При підозрі на бактеріальну інфекцію обов’язковим є бактеріологічний посів сечі з визначенням чутливості до антибіотиків, оскільки емпіричне призначення зараз часто не спрацьовує через високу резистентність флори. Це дозволяє уникнути нераціональної антибіотикотерапії. Рекомендації щодо цього наведені в настановах Infectious Diseases Society of America (IDSA).

Інструментальні методи

Серед інструментальних методів першочергове значення має ультразвукове дослідження нирок і сечового міхура. УЗД дозволяє оцінити розміри нирок, структуру паренхіми, наявність каменів, кіст, новоутворень або ознак обструкції.

Згідно з EAU Guidelines (2024), УЗД рекомендоване як первинний метод візуалізації при болю в попереку або підозрі на обструкцію сечових шляхів.

При підозрі на сечокам’яну хворобу «золотим стандартом» діагностики є комп’ютерна томографія без контрасту. Це підтверджується рекомендаціями American Urological Association (AUA 2023).

Якщо виявляється безболісна макрогематурія (кров у сечі), рекомендовано проведення цистоскопії для виключення пухлин сечового міхура. Це зазначено у EAU Guidelines on Urological Cancers (2024).

Як лікують захворювання сечовидільної системи?

Лікування захворювань сечовидільної системи залежить від причини, стадії процесу та наявності ускладнень. Міжнародні клінічні рекомендації (KDIGO, EAU, AUA, IDSA) наголошують: терапія повинна бути етіологічною (впливати на причину), патогенетичною (уповільнювати прогресування ураження нирок) та симптоматичною (зменшувати прояви захворювання).

Лікування інфекцій сечових шляхів

Інфекції сечових шляхів (ІСШ) – одна з найпоширеніших патологій. Основою лікування є антибіотикотерапія з урахуванням чутливості збудника.

Згідно з рекомендаціями Infectious Diseases Society of America, при неускладненому циститі застосовують короткі курси антибіотиків. У випадку пієлонефриту або ускладнених ІСШ лікування може потребувати госпіталізації та внутрішньовенного введення препаратів. Європейські рекомендації EAU Guidelines on Urological Infections (2024) підкреслюють необхідність бактеріологічного посіву сечі перед початком терапії у складних випадках.

Безконтрольний прийом антибіотиків або використання «народних методів» (наприклад, прогрівання) часто призводять до переходу хвороби у приховану хронічну форму та розвитку стійкості бактерій до ліків. Лише лікар на основі результатів лабораторних досліджень (ЗАС, бакпосів) може визначити:

• чи є інфекція бактеріальною;
• який саме препарат буде ефективним у конкретному випадку;
• якою має бути тривалість курсу, щоб уникнути рецидиву.
  ​​​​​​​

Пам’ятайте: своєчасне звернення до фахівця та діагностика в перевіреній лабораторії – це запорука швидкого одужання та збереження функцій нирок.

Лікування хронічної хвороби нирок (ХХН)

При хронічній хворобі нирок лікування спрямоване на уповільнення прогресування та зниження серцево-судинного ризику.

Згідно з рекомендаціями KDIGO 2022 Clinical Practice Guideline for the Evaluation and Management of CKD, основними напрямами є:

• контроль артеріального тиску (перевага надається інгібіторам АПФ або блокаторам рецепторів ангіотензину);
• контроль рівня глюкози при цукровому діабеті;
• застосування інгібіторів SGLT2 у пацієнтів з діабетом та ХХН для зниження ризику прогресування;
• обмеження споживання солі та корекція способу життя.
  ​​​​​​​

Лікування сечокам’яної хвороби

Тактика лікування залежить від розміру та локалізації каменя. За рекомендаціями American Urological Association (AUA 2023) та EAU 2024, невеликі конкременти (<5 мм) можуть відійти самостійно за умови адекватної гідратації та медикаментозної терапії (альфа-блокатори).

При більших каменях застосовують:

• дистанційну ударно-хвильову літотрипсію;
• ендоскопічне видалення;
• перкутанну нефролітотомію.
  ​​​​​​​

Лікування гломерулярних захворювань

Гломерулонефрити часто мають імунозапальну природу. Для лікування часто використовують:

• глюкокортикостероїди;
• імуносупресивні препарати;
• контроль артеріального тиску та протеїнурії.
  ​​​​​​​

Термінальна стадія ниркової недостатності

При значному зниженні функції нирок може виникнути потреба в замісній нирковій терапії:

• гемодіаліз;
• перитонеальний діаліз;
• трансплантація нирки
  ​​​​​​​

За даними United States Renal Data System (USRDS, 2023), трансплантація забезпечує кращу довгострокову виживаність порівняно з діалізом.

Профілактика захворювань сечовидільної системи – поради лікарів

Захворювання сечовидільної системи часто мають тривалий безсимптомний перебіг, тож профілактика відіграє основну роль у збереженні функції нирок і якості життя. За даними глобального дослідження Global Burden of Disease (The Lancet, 2020), хронічна хвороба нирок входить до провідних причин смертності у світі, а значну частину випадків можна попередити шляхом контролю факторів ризику.

Міжнародні рекомендації KDIGO та ВООЗ наголошують: профілактичні заходи повинні бути спрямовані як на підтримку нормальної функції нирок, так і на попередження інфекцій та метаболічних порушень.

1. Контроль артеріального тиску та рівня глюкози. Артеріальна гіпертензія та цукровий діабет – основні причини розвитку хронічної хвороби нирок. Підтримка артеріального тиску в межах рекомендованих значень значно знижує ризик прогресування ураження нирок. Контроль глікемії у пацієнтів із діабетом також є критично важливим. Дослідження підтверджують, що рання корекція рівня глюкози зменшує ризик діабетичної нефропатії.

2. Раціональний питний режим. Правильне споживання рідини допомагає підтримувати нормальну фільтраційну здатність нирок та знижує ризик формування каменів. За рекомендаціями European Association of Urology (EAU, 2024) щодо профілактики сечокам’яної хвороби, добовий діурез має становити не менше 2–2,5 літра. Водночас надмірне вживання рідини без показань не рекомендоване, особливо людям із серцевою недостатністю.

3. Збалансоване харчування має велике значення для профілактики захворювань сечовидільної системи. Лікарі рекомендують:

• обмежити надмірне споживання солі (менше 5 г на добу – рекомендація ВООЗ);
• зменшити кількість оброблених продуктів;
• контролювати споживання білка при наявності хронічних захворювань нирок;
• підтримувати нормальну масу тіла.
  ​​​​​​​

Надлишок солі сприяє підвищенню артеріального тиску та перевантаженню нирок.

4. Профілактика інфекцій сечових шляхів. Щоб зменшити ризик інфекцій:

• важливо дотримуватися правил інтимної гігієни;
• не затримувати сечовипускання надовго;
• своєчасно лікувати гінекологічні та урологічні запалення;
• уникати безконтрольного прийому антибіотиків.
  ​​​​​​​

5. Відмова від шкідливих звичок. Куріння негативно впливає на судини, у тому числі ниркові. Дослідження показують, що тютюнопаління прискорює прогресування хронічної хвороби нирок та підвищує ризик онкологічних захворювань сечового міхура.

6. Неконтрольований прийом нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) може спричинити лікарське ураження нирок. За даними FDA та клінічних оглядів у New England Journal of Medicine, НПЗП здатні викликати гостре пошкодження нирок у груп ризику. Неправильне самолікування – одна з частих причин медикаментозної нефропатії.

7. Регулярні профілактичні обстеження. Оскільки хвороби сечовидільної системи можуть тривалий час не проявлятися, лікарі рекомендують виконувати:

• загальний аналіз сечі;
• визначення рівня креатиніну та розрахунок ШКФ;
• вимірювання артеріального тиску.
  ​​​​​​​

Особливо це стосується людей із факторами ризику: діабетом, гіпертензією, ожирінням, спадковими нефропатіями.

Популярні запитання та відповіді

1. Коли викликати лікаря при хворобах сечовидільної системи?
Негайно звертайтеся до лікаря при сильному болю в попереку, високій температурі, крові в сечі, різкому зменшенні її кількості або виражених набряках. При печінні, частому сечовипусканні чи зміні кольору сечі заплануйте консультацію найближчим часом.

2. Які можливі ускладнення?
Без лікування можливі хронічне запалення, ураження нирок, сечокам’яна хвороба, підвищення артеріального тиску та розвиток ниркової недостатності.

3. Які фактори ризику захворювань сечовидільної системи?
Артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, ожиріння, спадкова схильність, часті інфекції, недостатній питний режим, куріння та безконтрольний прийом деяких ліків.